Ключовою компетенцією Верховного Суду, окрім здійснення правосуддя, є забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, об’єктивність та прогнозованість правосуддя.

Функцію забезпечення єдності судової практики Верховний Суд здійснює шляхом формування правових висновків (позицій) внаслідок казуального тлумачення норм права при розгляді конкретних справ.

Пред’являючи позов про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна та договорів купівлі-продажу майна (активу), рішень тендерного комітету та договорів управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, позивачі мають враховувати критерії розмежування судової юрисдикції, тобто передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, а саме: суб’єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб’єкт владних повноважень, оскільки під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) є суб’єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів.  Проте, після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки  фактично  зачіпає  майнові інтереси переможця торгів.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 та від 14.05.2019 у справі № 918/843/17. Зазначена правова позиція враховується нижчими судовими інстанціями під час ухвалення судових рішень.