Ц
Ц
Ц
A
A
A+

Понад 50 судових рішень на користь АРМА ухвалено у 2021 році

09-02-2022

У минулому році АРМА супроводжувало 109 судових справ. Представники Агентства безпосередньо взяли участь у 198 судових засіданнях, за підсумками яких:

  • ухвалено судові рішення на користь АРМА по 33 судових справах;
  • залишено без розгляду 5 позовних заяв;
  • закрито провадження по 11 судових справах;
  • ухвалено судові рішення не на користь АРМА по 10 судових справах;
  • частково задоволено позов − 6 судових справах.

Також 44 справи, судові рішення за якими не ухвалено, перебувають на розгляді у судах різних інстанцій.

Крім того, АРМА підготовлено:

  • 38 відзивів;
  • 13 пояснень;
  • 10 заперечень;
  • 55 клопотань і заяв;
  • 11 апеляційних скарг;
  • 4 касаційні скарги;
  • 2 претензії;
  • 2 позовних заяви.

Предметом спору переважної більшості судових справ, де стороною/третьою особою виступає АРМА, є:

І. Визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна та договорів купівлі-продажу майна (активу), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні.

Представники АРМА, формуючи лінії захисту інтересів Нацагентства, під час представництва в судах України у такій категорії справ використовували наступну аргументацію:

  • обрання способу управління майном, на яке накладено арешт, є дискреційними повноваженнями АРМА (до моменту набрання чинності 01.11.2021 Закону "Про внесення змін до Закону України про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо гарантій прав українських та іноземних інвесторів" (проект № 5141) – зміни передбачають визначення судом/слідчим суддею шляху управління активами);
  • обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав, адже застосування судами того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні позовів та ухвалюючи судові рішення на користь АРМА, судами різних інстанцій переважно враховано позицію Агентства.

ІІ. Визнання протиправними дій щодо обрання управителя арештованого майна та скасування рішення Тендерного комітету АРМА про обрання управителя активу, визнання недійсним договору управління.

Суди, враховуючи позицію представників АРМА в суді та ухвалюючи рішення на користь Агентства, зазначають, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з боку власника майна та вважають, що:

  • АРМА на законних підставах відмовлено власникам активу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, та пов’язаним з ними особам в участі в конкурсному відборі управителя активом, оскільки це суперечить меті арешту і діяльності АРМА в цілому;
  • арешт майна із забороною ним користуватись і передача Національним агентством цього майна в управління власникам або контрольованим ними особам – є взаємовиключними заходами;
  • оголошення про конкурсний відбір управителя активом не має містити опис та перелік майна, оскільки відповідно Закону про АРМА, дані Реєстру арештованих активів, є відкритими, окрім даних, що дають можливість ідентифікувати місцезнаходження активів (майна) та/або особу, яка володіє, користується, розпоряджається такими активами (майном); особи підозрюваного, обвинуваченого; даних, які в рамках міжнародного співробітництва не підлягають розголошенню (оприлюдненню) згідно з міжнародними договорами України.

Водночас потенційному управителю не забороняється надсилати запит до Національного агентства з проханням про надання чітких характеристик та властивостей потенційного об’єкта управління для формування Програми управління відповідним активом.

Спільними для обох категорій справ є те, що договори купівлі-продажу, договори управління майном, на яке накладено арешт в рамках кримінального провадження та, яке перебуває в управлінні Агентства відповідно до вимог ЗУ про АРМА, не порушує права власності позивачів, оскільки це право позивачів першочергово вже було обмежено в силу накладення арешту на майно.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і в такому разі перевірка спірного договору на його відповідність вимогам законодавства не здійснюється.