Судова практика щодо управління арештованими активами має значний вплив на діяльність АРМА. Часто в рішеннях судів, де Агентство є позивачем або відповідачем, відображаються суперечності і прогалини в законодавстві чи відмінності у правозастосовній практиці різних суб’єктів. Іноді саме з огляду на конкретні судові приписи АРМА формує певні підходи до управління активами.
Виходячи з важливості цього напряму, у новій рубриці #СудоваПрактикаАРМА розповімо про найцікавіші та найбільш важливі справи і рішення судів, які стосуються діяльності Агентства.
Одна з таких справ мала місце ще у 2018 році, коли до Конституційного суду України надійшло конституційне подання 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції окремих положень Спеціального закону про АРМА та КПК України, які, на думку парламентарів, порушують права та свободи людини. Обгрунтовуючи свою позицію, депутати посилались на норми Конституції та законів України, Загальну декларацію прав людини 1948 року, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та навіть на Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року.
Показово, що серед авторів були і ті, хто голосував за створення Агентства, а також самі фігуранти кримінальних проваджень, чиї активи на момент подання вже були передані ухвалами суду в управління АРМА.
Зокрема, нардепи наполягали, що реалізація арештованих активів дає підстави для стягнення арештованого майна в дохід держави поза інститутами конфіскації до остаточного рішення суду.
Звісно, це не так, адже реалізація не передбачає конфіскації, а є способом збереження вартості арештованого майна до остаточного вироку суду. У разі, якщо вирок суду буде виправдувальним, грошові кошти від реалізації разом із нарахованими на них відсотками повертаються власнику реалізованого майна. Як один зі шляхів управління арештованими активами, реалізація є поширеною світовою практикою і, зокрема, передбачена директивами ЄС.
Відтак, КСУ відмовив у відкритті провадження щодо неконституційності оспорюваних положень Закону та Кодексу за відсутності достатніх підстав вважати їх неконституційними. З-поміж іншого, суд зазначив, що припущення не можуть вважатися аргументами на підтвердження неконституційності правових актів чи їх окремих положень.
В цьому контексті також варто згадати дослідження, проведене Transparency International Ukraine, в якому на основі детального аналізу правової бази доведено, що функція з управління арештованими активами, у тому числі шляхом реалізації майна, не порушує права на мирне володіння майном.
